Ще одна сім’я, розділена війною. Батьки залишилися на одному боці лінії розмежування, а діти – на іншому. Але все чують, як стріляють у їхніх населених пунктах.

На початку війни був обстріл великий. У нас по вулиці Садовій вибухнув снаряд і в нас у городі. Так що нам дісталося. Добре, що будинок не постраждав.

Ховалися від обстрілу в підвалі. У нас є гараж, а під гаражем підвал великий і сухий. Так, складно було мені з проблемною ногою ховатися. Поки добіжиш до того підвалу, поки внучкá забереш... Зараз його в нас забрали, а тоді він мешкав із нами.

Світла в нас не було цілий місяць, і води не було, напевно, місяців два з половиною. У сусіда була свердловина, ми звідти брали воду.

Хочеться, щоб усе було так, як до війни, коли жили спокійно, тихо, мирно. У нас же чутно, як Авдіївку обстрілюють. Не виспатися.

Діти працювали в Ясинуватій, там їх квартири в місті. А зараз ми без них, тому що закрито всюди. І ми їх уже півтора року не бачимо. Ні онуків, ні онучку – нікого. Тільки телефонуємо один одному, і все.