Мені 66 років. Я з міста Оріхів.

24 лютого здалека було чутно вибухи, а через два дні вони лунали вже в нашому місті. Оріхів дуже постраждав. Мій будинок більш-менш вцілів, а літня кухня розбита.

Я жила в невеликому провулку, в якому було 39 будинків. Першого травня пів провулка знесло – люди залишилися без житла.

Я в кладовці ховалася, бо в погріб незручно було залазити. Кілька днів була у сусідів. А потім вони виїхали на захід України. Точніше чоловік відвіз дружину, а сам повернувся. Був приліт – його привалило. Він якось вибрався з-під завалів і поїхав до дружини.

Я ще першого травня зібрала речі і навіть зателефонувала волонтерам, які допомагали з виїздом. А потім чомусь передумала. Дві мої сусідки не виїхали. От я з ними й залишилася.

Ми думали, що все владнається. А 17 серпня вже не витримала і виїхала. Знайома знайшла мені квартиру в Запоріжжі. Мої діти давно живуть за кордоном. Зараз у них немає можливості забрати мене до себе.

Хочеться, щоб швидше закінчилася війна, щоб Оріхів відбудували. Хочеться повернутися додому. Сподіваюсь на Бога та на наші Збройні сили.