З початку війни Анастасія лишилась сам на сам зі своїми проблемами. Навіть батьки не можуть допомогти їй доглянути дітей.        

Мене дуже шокувало, коли перший раз побачила приліт снаряда. Найгірше, що від цього дуже перелякалась моя дитина: плаче, руки трясуться. Жах. Після цього дитина стала погано спати та розмовляти.    

Я зіткнулася з нестачею коштів та продуктів харчування, тому стараюся знайти якийсь підробіток. Звертаюся за гуманітарною допомогою. Я була в декреті, коли почалася війна. Зараз декрет скінчився, але на роботу вийти не можу, бо садочки не працюють. Дитину ні на кого залишити. Мої батьки мешкають окремо, а я живу сама із двома дітьми. Ми рідко бачимось, бо боїмося до них приїхати. Сирени вже зводять з розуму. Посмішки моїх дітей до війни були щасливіше, ніж зараз.

Мене до глибини душі зворушило, коли українська армія почала бомбити Крим. Я дуже вдячна нашім захисникам! Вони молодці! Я вірю, що ми вистоїмо!