Марченко Юлія, 9 клас, Ямпільський ліцей № 2 Ямпільської селищної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Михайлюк Діана Олександрівна 

«1000 днів війни. Мій шлях»

Вже аж 1000 днів триває це пекло, ця кривава війна. Від одного цього слова вже починаються мурашки. Війна – слово, яке глибоко вкорінюється в серці й змінює життя назавжди. Коли почалась війна, всі діти подорослішали, переосмислили своє життя… воно розділилося на «до» і «після». Я пам’ятаю, як вчора, той страшний день… 24 лютого 2022 року. Коли прокинулась, то думала, що піду в школу з подругою, напишемо контрольну роботу з географії, відсидимо всі уроки, а потім підемо гуляти. Але цього не сталось. Я прокинулась від слів мами, що сьогодні ми нікуди не йдемо, бо розпочалась війна. Я була в шоці, спочатку не вірила, але потім, коли мені почали писати друзі, зрозуміла, що це все не жарти.  

Спочатку я дуже замкнулась в собі, мені було страшно вийти на вулицю. Але згодом почала вишивати цілими днями, мене це заспокоювало, я була як у своєму маленькому вимірі, в якому була тільки я і вишивка. 

Кожен із цих 1000 днів був наповнений тривогою за батьків, друзів та за всіх близький мені людей.  Раніше я не замислювалась, як це – жити, коли смерть настільки близько. Тепер це стало частиною буденності. За ці 1000 днів війни я дуже зблизилась зі своїми батьками. З мамою ми часто любимо готувати різні смаколики. Також всією сім’єю ми часто любимо дивитися різні мультфільми або різні серіали.Також за цей великий період часу я стала цінувати прості речі: мирне небо, дім, родину.

Війна відібрала багато, але вона також показала, наскільки сильними ми можемо бути, коли об’єднуємося заради спільної мети.

Але особливо мені стало страшно, коли за 1000 днів уперше прилетіло в наше містечко, ці емоції не описати словами, це і страх, і печаль, і злість, всі негативні емоції. Як розумієш, що твоє містечко, де ти прожила все життя, руйнується… це страшно, там, де ти проводив своє дитинство, гуляв, фотографувався… все знищено, залишається тільки пам’ять. Після цих прильотів дуже багато хто виїхав, і навряд чи повернеться, це і мої друзі, однокласники, родичі.

Війна – це дуже страшно. Це біль і втрати, але й шлях незламної віри в довгоочікувану перемогу.

Кожен із нас на своєму місці робить те, що може, аби наблизити цей день. І я вірю, що мій шлях у цій війні, як і шлях усієї нашої нації, веде до миру, на якого ми так всі заслужили. Українці – це незламна нація! Ми обов’язково переможемо!