«Підвали, в які ми бігали, своїм виглядом додавали страху»

Збирали сніг, щоб мати хоч якийсь запас води, та постійно втішали дітей - так родинна Бровкіних вижила у війну.

Я була вдома: хотіла збирати дітей до школи та садочка, але після страшної звістки про початок війни вирішила не робити цього. Найважче за все у скрутні дні було підтримувати дітей - особливо, коли сам не знаєш, що робити.

Шокуючими для всіх нас були постійні походи до укриттів, які своїм тільки виглядом додавали страху. Були проблеми з їжею та водою. Після ракетного обстрілу певний час не було води та електрики. На радість, у березні пішов гарний сніг: ми набирали його у великі миски, несли додому й користувалися талою водою.

Ми живемо всією родиною разом. Приємним моментом було, коли мама приїхала підтримати нас і залишалася на якийсь час із нами. Робота у нас є, але нині ми у вимушеній відпустці за власний рахунок.

Про бойові дії перших днів мені нагадують бірочки, які я написала дітям, з номерами телефонів та групою крові. На всяк випадок - бо хто знає, що могло тоді статися.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/