У перші дні війни в Покровську було багато страху. Ніхто не знав, що буде завтра. Ми чули вибухи і не розуміли, куди бігти. Підвал став другим домом. Коли почали гинути люди, стало ясно, що залишатись небезпечно. 

Я поїхала з міста. Мій дім залишився там. Нічого з собою не взяла. Тридцять років я працювала в школі, але цього року заклад закрили. 

У мого чоловіка стався інфаркт. Через чотири місяці після операції він помер. 

Зараз моя підтримка – діти та онуки. Я чекаю дня, коли зможу повернутись без страху.