У мене є чоловік і двоє дітей. Ми з міста Токмак Запорізької області. Воно окуповане.  

Зранку 24 лютого я збирала дітей у дитячий садок. Коли дізналася, що почалася війна, не могла в це повірити. Згодом у місто ввійшли окупанти. Під вікнами будинків з’явилася їхня техніка і почалися обстріли. 

Ми сиділи в холодному й сирому підвалі. Спочатку не зважувалися на від’їзд, бо чули про розстріляні колони. А потім стало нестерпно, і ми ризикнули виїхати до родичів у Запоріжжя. 

Їхали в невеличкій колоні з трьох автомобілів. Оскільки не знали дороги, то трималися маршрутки, що їхала попереду. Перетнули 16 російських блокпостів. На кожному з них окупанти перевіряли документи й речі. Забрали шампуні з сумки. Російські військові грубо спілкувалися з водіями. 

Родичі не захотіли виїжджати. З ними часто немає зв’язку. Ми переживаємо за них. 

У нас немає постійної роботи – тільки підробіток. Хочеться, щоб швидше закінчилася війна і ми повернулися додому. Надіємося на краще.