Назарко Анастасія, учениця 11 класу Глодоського ліцею Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Малишко Валентина Григорівна

Моя Україна майбутнього

Не знаю, чи не задумувалася раніше, наскільки дорога мені моя Батьківщина, чи не розуміла до кінця, що для людини найцінніше, але, скажу чесно: такого почуття до України, яке з’явилося після 22 лютого 2022 року, у мене не було. Війна розбудила в моїх жилах глибокі поривання, наповнила новим змістом слова, над якими раніше не задумувалася.

Мир потрібен українцям, як спраглому вода. І його виборюють на полі бою наші хоробрі та мужні, найкращі в цілому світі захисники.

Ціною нестерпних умов, безсонних ночей, без відпочинку, а часом і без води та їжі платять вартові нашого спокою за мирний сон, за можливість ходити до школи, любити, подорожувати, займатися улюбленою справою… Часто наші захисники віддають своє життя. Отака ціна довгожданої Перемоги. Якби мене запитали, що потрібно людині для щастя, я б не задумуючись відповіла: мирне небо, хліб-сіль, родина.

Наш народ на всіх шляхах історії був і залишається хліборобом, здатним прогодувати весь світ. Під обстрілами, під гуркіт ракет і дронів ми вирощуємо хліб. Наше небо бережуть, мов соколи, хлопці з військ ППО. Але є, на жаль, території, де йдуть бойові дії. Місцеві жителі змушені були покинути рідні місця і виїхати у безпечне місце.

Війна призвела до втрати цілих родин: багатьох людей кацапська орда винищила «вогнем і мечем», багатьох розкидала по світу… Скільки материнських сліз пролито! Скільки болю в душі мого народу! Такого гострого, що пронизує до кісток… У голову не вкладається думка: як зміг наш гнилосердний сусід вчинити таке зло? Як же хотілося русні за три дні Київ здолати!

Та українська кров, українська душа, український патріотизм по-новому зануртували в кожному, кому дорога Вітчизна: хтось пішов зі зброєю захищати неньку-Україну, хтось працює, щоб забезпечити народ продовольством чи товарами, без яких не можна обійтися. А є й ті, що підіймають дух наших воїнів та звичайних людей. Кожен робить те, що може.

Мабуть, у Всесвіті не вистачить слів, якими можна подякувати нашим Збройним Силам! Винахідливі, розумні, сильні, добрі… Ангелами-охоронцями стали вони для нас. Швидко й майстерно навчилися працювати з новою зброєю та технікою. Їх поважають і люблять. А головне – їм вірять! Їх підтримують всі: хто чим може.

А чого тільки не придумують волонтери – руки Бога на землі… Вони знаходять усе, щоб допомогти воїнам світла наближати Перемогу. Тому для мене мир сьогодні – це найвища цінність, яку творить у тісному єднанні наш український народ.

Ще Тарас Шевченко писав: « Борітеся – поборете!» Нам, українцям, сьогодні дуже сутужно. Складна ця боротьба, кривава й жорстока. Але є в мого народу те, чого немає, мабуть, в жодного народу світу: ота воля до життя, що прийшла крізь простір і час, що дає сили жити, працювати, боротися, творити.

Тому Україну майбутнього я бачу мирною і щасливою. Такий народ, який здатний боротися з великою армією світу, який має хліб і до хліба в час війни, який у сирих окопах лікує пташку й рятує дике лисеня, який під рев ракет пише вірші, – неодмінно матиме щасливу долю. І перемога рано чи пізно буде нашою. Бо, як писала Ліна Костенко: «Україна – це ексклюзив!»

А знаєте, що я зроблю, коли настане цей щасливий день? Насамперед, подякую всім Героям-захисникам, помолюся за тих, хто на небі… А потім складу вірша, можливо, Гімн Перемоги!

Думаєте, не вистачить хисту? Помиляєтеся. Я напружу всі свої можливості, що дісталися ще від дідів-характерників; розкрию в серці найглибші порухи; відшліфую думки і слова дивовижним різцем рідної мови, щоб веселкою заграло кожне слово, кожен рядок.

 Тут моя стихія, а поки що шлю свої слова, свою молитву до Божої Матері, щоб уберегла усіх, хто виборює наш мирний завтрашній день:

Сікстинська Мадонно,

З високого неба

Захисти солдатів,

Пригорни до себе!

Бережи завзято,

Ніби покровитель,

Вкрий їх від гранати,

Стань їм, як хранитель.

Наша Божа Мати,

Вірю, ти нас чуєш:

Солдат чорнобривий

Десь в полі ночує…

Збережи Героя,

Мати, біля себе,

Залікуй всі рани

І закрий нам небо!

Перекрий дороги

Всім катюгам лютим,

Дай спокійно жити

Усім чесним людям!

Хай не гинуть діти,

Мати не ридає,

Хай над білим світом

Голуби літають…

Знаю: ти почуєш

Цю молитву щиру,

Бо ж найбільше ждемо

Спокою і миру!