Вероніка Білай

«Під обстрілами у нас не стало світла, газу і води. Ми переїхали у центр, але і там почалося пекло»

Війна залишила нас без домівки. Ми втратили все, що в нас було. Ми жили в Лівобережному районі Маріуполя у будинку біля центрального спуску до моря. Наша квартира згоріла повністю.

Ми були молодою активною родиною. Дуже любили своє місто та наших дітей. Діти навчались у школі на відмінно, ходили в музичну школу. Крім цього, донька займалась балетом, а син - карате. Зараз не лишилось нічого.

Війна застала нас вдома. Ми ховалися від обстрілів у своїй квартирі в коридорі, адже бомбосховища в нас не було. Коли зруйнували будинки навкруги і у нас та не стало газу, води, закінчувались запаси їжі, ми виїхали до центрального району. Але і там почалося пекло. Було дуже страшно, бо кожного дня на нас безупинно скидали авіабомби.

Ми знайшли воду, збирали дрова, мінялися з сусідами їжею. Але с кожним днем було все важче. Криничку почали бомбити, їжа закінчувалася. Наші діти дуже боялись обстрілів Градів, минометів та авіації, бачили трупи на вулиці.

В Маріуполі ми знаходились перший місяць, з 25 березня ми живемо у Хмельницькому. Діти дуже тривожні, лякаються різких звуків. Бояться, що знову поряд почнуться бої.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/