Напередодні повномасштабного вторгнення Лідія якраз повернулася з Києва до Житомира. Перші військові події вирішили з чоловіком перечекати на дачі та затримались там на три роки. Найстрашнішим був обстріл, під час якого будинок ходив ходуном. Жінка досі не навчилася жити зі страхом війни. Весь вільний час вона присвячує волонтерській роботі – в’яже капці і шкарпетки для військових, робить заготовки для маскувальних сіток та плете кавери для касок. Допомога військовим стала найголовнішим сенсом та надією на мирне майбутнє для України.