Клєткін Дмитро, 9-м клас, спеціалізована школа № 18 1-3 ступенів імені В'ячеслава Чорновола

Вчитель, що надихнув на написання — Шатило Світлана Сергіївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

По перше війна йде 943 дні.

Коли почалася війна я був у Харкові вдома спав, в 5:35 мене розбудила мама почала заспокійливу розмову про те що це бойові тренування але через пару хвилин всі вже зрозуміли що це не підготовка, а почалася війна.

Після цієї новини ми поїхали до магазину, скупились та поїхали до бабусі сподіваючись що там обстановка буде кращою в Покотилівку.

Але там було теж саме так само голосно стріляли, єдине що заспокоювало що поряд був підвал він служив перший час як бомбосховище.

Перший місяць все було спокійно навіть півтора але потім почали дуже сильно обстрілювати так як біля нас у саду стояли наші військові з ппо.

Цей сад багато разів горів через обстріли або підпали. Потім люди продавали російським військовим кординати місць де знаходилися військові зараз я прикріплю фото лікарні в якій знаходилися військові.

За кілька місяців моя мама завагітніла батьки довго думали що робити чи куди їхати і вирішили поїхати до Черкас.

Вони заздалегідь знайшли квартиру та домовилися за ціну та оренду. Але приїхали ми дуже пізно та ночували у готелі. На ранок, як тільки ми прокинулися, зібралися і поїхали до квартири, вона знаходилася на Хімселищі по вулиці В'ячеслава Чорновола.

Ми повністю заїхали до квартири, і через деякий час бабуся надіслала нам речі з Харкова. Після заселення пройшов тиждень, і ми з батьками вирішували, де мені буде зручніше вчитися: онлайн, але в Харківській школі, або офлайн, але вже в новій школі в Черкасах. Я вирішив, що краще буде вчитися в офлайн, і так ми вибрали найближчу школу номер 18.

Спочатку я думав, що не зможу знайти нормальне спілкування в цій школі, але пізніше, після так званої співбесіди та розмови з психологом, я вже офіційно навчався у школі.

В цей же день мене познайомили з класним керівником Вікторією Валентинівною. Після знайомства мене додали в класну групу, і там я познайомився з деякими однокласниками. Першими з них були Жора, і відразу ж після листування ми вирішили піти погуляти. Але, мабуть, він не сильно хотів йти зі мною гуляти, і я нерозділено чекав його близько двох годин під його під'їздом. Весь цей час він не відповідав ні на дзвінки, ні на повідомлення. Але коли я вже прийшов додому, він мені передзвонив і сказав: "Вибач, я забув про тебе, поки грав у Сталкер".

Після цього невдалого досвіду у спілкуванні з людьми з класу я вирішив вийти погуляти сам і пішов у парк. Але на шляху я зустрів однокласника Дениса. На той момент я його не знав, а ось він мене вже так. Він до мене підійшов, привітався, і ми обмінялися юзерами в Телеграмі та почали спілкуватися щодня, а потім і почали гуляти разом.

З Денисом ми пройшли через багато, і через сварки, і припиняли спілкуватися. Та через мої поїздки в Харків… А раз уже тема зайшла за Харків, то тексту у мене ще на 100 слів. Розповім, як я приїхав у рідне місто вперше за майже рік. Чи рік? Якщо чесно, то не пам'ятаю

Їхав я туди з мамою і на той момент уже з молодшим братом, якому на той момент вже було 10 місяців. Приїхали ми туди на два місяці, і був я там практично всю зиму. Гуляв із друзями зі старої школи та обговорювали нинішнє і майбутнє.

І так, з Денисом ми спілкуємося вже як два роки, і ми, як і були найкращими друзями, так ними і залишилися. Переїзд мені подобається, адже в іншому місті я сам керую своїм життя.