О 5:30 почули свист та гул ракет, які пролітали над селом, але зібралася на роботу, бо о 9:00 годині повинна була розпочатися сесія сільської ради, запланована на раніше. Після сесії почали розносити повістки військкомату односельчанам. Саме в цей день ще був 40-й день смерті тата, але ні на кладовище, ні на поминальний обід я не потрапила. Шокував напад Росії і початок війни та колони біженців з Маріуполя, які ми приймали і облаштовували в селі. Труднощів багато забезпечення жителів хлібом та харчами. Не знала, коли зможемо наступного разу доставити людям хліб, а для цього збирали по селу муку, дріжджі, олію і в шкільній їдальні випікали хліб. Потім налагодили постачання хліба з місцевих пекарень.

Село, в якому жила, нині окуповане, будинок зайняли російські солдати. Під час війни залишилася без улюбленої роботи, працювала секретарем сільської ради, а потім - старостою. По роду своєї діяльності змушена була виїхати на підконтрольну територію, живу окремо, дітей та онуків не бачила понад рік. Донька працює вчителькою у школі, не може працювати за фахом, проживає на окупованій території.

Найзворушливіше - звільнення територій на Харківщині та Херсонщині. Пам'ятаю, як через російські блок-пости вивезла робочі флешки та сімейні фото, які пройшли вибіркові ретельні перевірки, схов. Вдома в надійному місці схований календар на 2022 рік, подарований працівником спецслужби.