Ми були вдома, коли дізналися про це. Ми нікуди не виїзджали, прийшлося весь час сидіти нам з дітками у підвалі. Це було дуже страшно, холодно, голодно, коли їхні літаки так низько, майже над головою, літали та почали  скидувати на наші землі, на нас всіх, на наші будинки, на подвір'я, на людей та на різні об'єкти бомби та різні снаряди.

А їхні танки, коли зайшли на нашу землю, то почали з них стріляти по всьому, чому тільки можна було.

То були нелюди, тому що то були дійсно такі , які дуже знущалися над нашими людьми. А скільки людей попропадало -позникало під час війни безвісти й досі нічого про них не має ніякої звістки. А скільки питали та били вони людей , так цього дуже було тяжко витримати.

Це було як страшний, моторошний сон, який  дуже тяжко згадувати.

Під час війни довелося стикнутися з труднощами - не було ані світла, ані води, ані газу, ні інтернету, ні опалення ,навіть їжі на той час.

Нам доводилося за декілька кілометрів ходити під бомбами, снарядами та пострілами до криниці по воду та збирати дрова, гілочки, щоб хоч якось зігритися разом з дітками та нагріти води, щоб вмитися та нагріти води для чаю з гілочок дерев.

Війна дуже відобразилася на мені та моїй родині. У мене під час війни загинув мій рідний старший братик, у якого осталося двоє неповнолітніх діточок 😭😭😭🙏 🙏 🙏 🥺🥺

Це дуже тяжко та боляче,  коли ти втрачаєш тобі рідних людей.

Разом з нами проживають мої рідні батьки, тато, який переніс під час війни інсульт, мама, яка є з дитинства інвалід, двоє племінників мого старшого брата, який загинув, хлопчик та дівчинка, вона теж має ваду з дитинства, мій чоловік, моїх двоє діточок, і я теж маю ваду з дитинства.

Був один приємний момент під час війни, і цей момент був найщасливішій, цей момент, коли прийшли наші найкращі та найдорожчі воїни ЗСУ 🇺🇦 🇺🇦🇺🇦 і нас нарешті звільнили, визволили від тих нелюдів, рашистів . Я дуже Вдячна їм за це і низький уклін їм 🙏🙏🙏

Наразі роботи поки що не маю, до війни я працювала на нашому підприємстві Єлеваторі, зараз, нажаль, немає роботи, тому що все розбито там та розкрадено їхніми нелюдами.

Жили ми з огороду, садили картоплю, цибулю, моркву та все інше, інколи ці овочі виносили на базар, щоб хоч якось заробити своїй родині на хліб.

А ті нелюди, навіть не давали змоги такому заробітку ,ходячи по базару, розтоптуючі та розстрілюючи  ті овочі, які ми виносили, щоб хоч якось заробити на хліб. Зараз звісно ж хотілося б десь знайти яку- небудь роботу, але нажаль в нас все розбито і такої змоги поки що немає .

Є речі, які нагадують мені  про трагічні події, що розпочалися 24 лютого 2022 року. 

Це осколки від граду та снарядів, це розбитий паркан, криша та будинок, подроблений забор, двері та вибиті вікна та шибки.

А також розбитий телефон, який мені на той час ті нелюди, фашисти розбили, там дуже розбите скло, майже не видно екрану і дуже поганий динамик, а він мені вкрай необхідний, тому що по ньому займаються у школі на уроках по онлайн мої дітки та племінники по черзі нажаль 🥺🥺🥺