Під час окупації я нікуди не виїжджала. Боялась, що мене з двома дітьми обстріляють. Я спочатку сподівалась, що росіяни до нас не прийдуть, але вони зайшли дуже швидко. У селі не було світла, а мені потрібно було варити їсти дітям. Доводилось готувати на багатті. Ціни у магазинах були дуже високими. Я ділила дітям одну цукерку на двох.
Росіяни приходили з обшуками, перевіряли документи. Перевертали все: шафи, погреби. Мої діти плакали від страху, коли бачили окупантів.
Після визволення села обстріли не вщухали, тож ми виїхали до Кривого Рогу. Що з моїм будинком зараз, я не знаю. Село повністю розбите. Я сподіваюсь лише на перемогу, щоб всі території повернулись.