У Костянтинівці почались обстріли з першого дня війни. Я була вдома весь час, бо було небезпечно виходити на вулицю Магазини були закриті, банкомати не працювали. Я боялась, що загинуть мої рідні, бо через місто літали ракети. Коли стало зовсім гаряче, я виїхала до Харківської області, а звідти вже - в Кіровоградську область. Довго шукала житло. Це було дуже важко, в першу чергу, морально.

Під час обстрілу в Костянтинівці загинули мої знайомі. Мені важко було це переживати.

Школу моєї дитини розбомбили. Багато людей залишились інвалідами. Я досі з трудом вірю в те, що бачать мої очі. Поки що моє житло ціле, сподіваюсь, що зможу повернутись додому. Я б дуже хотіла, щоб Костянтинівка вціліла, бо лінія фронту вже наближається.