Шумило Софія, 15 років, ліцей № 4 «Успіх», м. Краматорськ

Есе "День, коли для тебе почалась війна"

Війна. Страшне, як сама смерть, слово. Навіть страшніше, якщо пам’ятати,що смерть для кожної людини природнє, неминуче закінчення життя, а війна  страхітливе лихо, що викликається злою волею людей. Війна – це найжахливіше, що тільки може статися з людиною, якщо починають ворогувати брат з братом, сім’ї, друзі. Люди б’ються за свої ідеї, захищають інтереси, убиваючи один одного.

Я багато чула про війну, дивилась фільми, читала книжки. Бабуся і дідусь розповідали, як вони пережили її. Я думала, що якщо вона постане, то закінчиться так само швидко, як фільм. Але коли війна почалася, я зрозуміла, яка вона страшна.

Як нестримно летить час, немов швидкісний потяг по засніжених рейках, залишаючи після себе пил – спогади. Сім років, сім зим від початку війни, набагато більше розбитих надій на її закінчення: ось-ось, саме цього року, неодмінно цього закінчиться жах, піде страх з дитячих очей, нарешті в гучну рань прокинемося від забутої, але такої бажаної тиші, проходячи спорожнілими вулицями Краматорська хто куди, але об’єднаного радістю закінченого кошмару.

Мені було вісім років, коли вперше прогриміли вибухи на околицях мого міста. І я, як і належить дитині, вірила в те, що варто «вимкнути комп’ютер» і війна закінчиться.

Зараз мені п'ятнадцять, і я вже не вірю у віртуальність війни, але знаю, хто наші вороги, хто хоче знищення населення Донбасу. Ось я пишу цей твір, і на мене нахлинули спогади про той час, коли під вікнами вибухали снаряди. Гинули люди, багато хто залишився без житла. Але втрата життя не так страшна, як втрата близьких або друзів.

Під час обстрілу старі та молоді біжать у підвали, залишаються там на декілька днів. Моє місто Краматорськ постраждало від воєнних обстрілів, але на цей час воно відновлене. Також багато міст зруйновано, а деякі стерті з лиця землі. Так мені розповідала старша двоюрідна сестра, як для неї розпочалась війна, як зараз це пам’ятаю.

Був звичайний день, я була на вулиці, вигулювала собаку, а мама з татом були в будинку. Раптом почувся гуркіт, я відразу не зрозуміла, що це. Від звуку сильно почало все тремтіти. Здавалося, що почався землетрус.

Потім сказали, що ще був «Град». З переляканим виглядом я забігла у будинок і дуже сильно обійняла батьків, які заспокоїли мене. Коли ми вийшли у двір, мама вдалині побачила великий стовп диму, а потім бачили заграву – там горіли деякі будинки.

Зростають покоління, які не чули звуки війни. Зараз для мене слово мир – це коли моя родина вся разом, здорова та жива. Коли в місті живуть люди, коли я вільно та спокійно пересуваюсь вулицями, коли бачу усміхнені обличчя людей, особливо дітей, коли я не лякаюсь гучних звуків, коли мене не дратує шум від реактивних літаків та гелікоптерів, коли сирена не вводить мене в ступор, коли точно знаю, що на ранок я прокинусь.

Історія людства знає багато війн. Чи був хоча б один день, коли ніде на планеті не йшла війна? Війни міждержавні і цивільні, локальні та світові, справедливі та загарбницькі. Вигляд війни не змінюється навіть віками, це завжди біль, втрати, жорстокість і смерть. Припиняймо всі війни! Забезпечуймо на Землі мирне небо! Я хочу, щоб усі жили в мирі, дружили одне з одним, допомагали одне одному, а не ворогували між собою.