Після початку обстрілів у Харкові я почала ховатись у підвалі. Моїй дитині було чотири роки, вона була дуже налякана. Вдень ми перебували у квартирі. Майже два тижні не виходили на вулицю через небезпеку. Лише мій чоловік ходив за продуктами й водою. Я казала доньці, що за вікном грім, але вона все розуміла, не дивлячись на вік. 

Після посилення обстрілів ми виїхали до рідних чоловіка у Хмельницьку область. Там прожили чотири місяці, потім повернулись. Зараз чекаємо лише на мир. Нехай рідний Харків вистоїть.