Мені 82 роки. Я жила в селі Максимільянівка Донецької області. Там у мене була невеличка хатка, мамина. Під час обстрілів вилетіли вікна – я отримала порізи від осколків. Староста села закликав виїжджати. Я спочатку не хотіла, а після чергового обстрілу не витримала й сама пішла до нього просити, щоб вивіз мене. Він відвіз мене в Курахове, а звідти я добралася до міста Жовті Води, де зараз і мешкаю. Донька виїхала в Німеччину. Мій син – військовий. Лежить в лікарні у Рівному. У нього гангрена – будуть відрізати ногу. 

Поки була в Максимільянівці, часто отримувала гуманітарну допомогу. Тут по неї треба далеченько їхати, а мені здоров’я не дозволяє. У гуртожитку нас годують два рази на день. Я отримую матеріальну допомогу від держави й на ці гроші купую продукти.