У 2014 році ми з дружиною готувалися до народження дитини. Несподівано нашу радість затьмарили військові дії в Краматорську.

З кожним днем ситуація ставала все напруженішою. Дружина переїхала в Кривий Ріг, а я деякий час залишався вдома з батьками. Спочатку під час обстрілів ми ховалися в підвалі. Слава Богу, снаряди не долітали до нас, але було дуже страшно.

Від вибухів підвал постійно тремтів, над головами пролітали снаряди. Коли ми дивилися в бік Донецька, здавалося, що там весь час відбуваються салюти. Довго залишатися вдома я не міг, адже в Кривому Розі перебувала моя вагітна дружина.

Я переїхав до неї, довелося постійно шукати роботу, а потім пощастило влаштуватися на завод. У чужому місті було дуже важко без грошей і з маленькою дитиною. Нам дуже допомогли батьки дружини. Не знаю, як би ми без них впоралися.

Дуже допомогли волонтери та гуманітарна допомога. Нам видавали купони в магазин «Метро» на кілька тисяч гривень, допомагала Церква. Люди передавали великі коробки з дитячим харчуванням. У той момент ми раділи будь-якій підтримці і були дуже вдячні.

Під час обстрілів нам здавалося, що весь час гримлять салюти

Коли вщухли бойові дії, я приїжджав додому. У Слов'янську був сильно вражений масштабами руїн, багато будинків стояли без дахів, вікон, деякі з них були повністю зруйновані.

Моїм батькам, які жили в Азербайджані, через вірмено-азербайджанський конфлікт довелося бігти в Україну в 1987 році. Мама була вагітна мною. У 2014 році ситуація повторилася. Мрію про те, щоб у нас в країні все було добре.