Я живу у прикордонному місті Ворожба. Перший день війни для мене був страшним, я не розуміла, що відбувається. Я не знала, що робити, була повністю розгублена. У мене четверо дітей. Молодший син дуже злякався і припинив розмовляти. Мені потрібно було їх рятувати. Ми виїжджали на два місяці, але потім повернулись. Зараз у місті досі стріляють. Мій син почав говорити, але поки що не повноцінно. Мене приємно вразила згуртованість людей. Сподіваюсь, що так буде і далі. Я навчилась долати стрес, брати себе в руки та цінувати життя. Я чекаю миру, аби спокійно жити далі.