Родина вивезла стареньку маму з-під обстрілів, врятувавши її від голоду, холоду та самотності.

Будинок, в якому проживала Лариса Миколаївна, попав під обстріл та залишився без вікон і дверей. Вона пенсіонерка, була ветераном праці, працювала бухгалтером, знаходилась на відпочинку, захоплень особливих не було, хіба що вирощувала домашні квіти. В неї проблеми із зором.

Ми її евакуювали в березні. Місто почали обстрілювати, а Лариса Миколаївна проживала від нас окремо. Її було складно контролювати, ще й не стало світла, води, зв’язку.

Найважче для неї було те, що немає зв’язку, ми не могли часто з нею говорити. І звісно, відсутність елементарних побутових умов. Холодно в квартирі, і це ж не день, не два, а тижні.

Також під час обстрілів майже не було куди ховатися, так звані сховища були не зовсім придатні для того, щоб там ховатися.

Ми вирішили виїжджати. Звісно, забрали маму з собою. Ми евакуювалися усі разом, всі поміщались в ту машину, ми брали тільки самі необхідні речі. Їхали дуже довго, і зараз ми не розраховували, що так надовго поїхали; ми і мамі казали, що ми їдемо на тиждень.

Ларису Миколаївну дуже розчулило те, що на новому місці є допомога. Ми коли сюди їхали, не дуже розраховували, що будуть фонди допомагати. Але ми дуже сподіваємось найскоріше повернутися додому. Ми молимося і сподіваємося, що все закінчиться.

Звичайно, бачу тільки перемогу, щоб всі живі були. І ми всі повернулися до рідних домівок, гадаю, що про це мріє кожен, хто покинув рідну домівку.