«Під час евакуації нам назустріч їхала ворожа військова техніка»

Село Петрівське на Донеччині під сильними обстрілами з перших днів війни. Молода мама з дитиною не витримали там і двох тижнів: коли з’явилася можливість швидко евакуюватися – виїхали, у чому були. 

Я з села Петрівське Донецької області. Коли почалася війна, була в декретній відпустці. Зараз моїй дитині два роки. До війни планувала віддати її в дитячий садок. У нашому селі якраз побудували гарний сучасний дошкільний заклад. Однак почалася війна.

Восьмого березня виїжджали мої знайомі, вони забрали і мене з донькою. Пам’ятаю, як нам назустріч їхала ворожа військова техніка – окупанти уже заходили в село. 

На блокпосту нас пропустили, бо побачили, що з нами маленька дитина. Ми їхали дві доби. У Дніпропетровській області зупинилися на ночівлю. Дуже вдячні літній парі, яка прийняла нас у себе. Нам дали теплі речі, нагодували. 

Потім ми зв’язалися з волонтерами, і вони вивезли нас у Запоріжжя, тут ми і живемо зараз, нас дуже добре прийняли. Волонтери допомогли продуктами і одягом, якого в нас не було. Бо ми виїхали в тому, в чому вибігли з погреба, адже обстріл не припинявся ні на хвилину, ми навіть боялися зайти в хату за речами. 

Хочеться, щоб скоріше закінчилася війна, щоб можна було повернутися додому. Хоча у селі розбито багато будинків. Але у Петрівському залишилася моя бабуся. Їй 81 рік. Вона не захотіла залишати свою хату. Зараз ми з нею зідзвонюємося.  

Не будуємо планів на майбутнє – живемо одним днем. Молимося, щоб ситуація скоріше стабілізувалася.