«Перший обстріл перевернув свідомість»

Комендантська година, блокпости, озброєні військові й обстріли – усе це порушило звичний плин життя Андрія Гранкіна. Сім’я поїхала спочатку у відпустку, а потім повторила долю сотень тисяч переселенців зі сходу України.

До війни я навчався в Первомайському індустріально-педагогічному технікумі, мені було 16 років. Коли почалася війна, технікум переїхав у Сєвєродонецьк, я теж туди переїхав. Там закінчив усі два курси й перевівся до Запоріжжя, доучуватися.

Ми поїхали на місяць до родичів на Західну Україну, а потім повернулися у вересні до Попасної. Перші відчуття, що відбуваються військові дії, з’явилися, коли ми побачили блокпости, озброєних людей, військову техніку. А перший обстріл буквально наступного дня трошки навіть перевернув свідомість.

Можливість вільно пересуватися в місті в нас була, але тільки (точно вже не пам’ятаю) з 6:00 до 21:00, потім була комендантська година. Видавали перепустки тільки робочим людям, які їздили позмінно на роботу. До їжі доступ був завжди, а ось газ часто перебивали, осколками пошкоджувалися труби. Це і газ, і світло. Я жив у приватному будинку, у нас була криниця, тому до води доступ був постійно.

Чи замислювався я повернутися до Попасної? Повертатися, швидше за все, не будемо, тому що ми й бабусю з дідусем забрали звідти, там родичів немає. А ось саме на Донбас хотілося б повернутися, може, до Луганська чи Донецька, але тільки якщо ці території назад перейдуть під прапор України.