З початку війни ми не виїжджали з Херсона, були в окупації і зараз перебуваємо під постійними обстрілами. Добре, що маємо приватний будинок, а не квартиру, бо можемо виходити на свіже повітря у двір. Нікуди не можемо ходити – ні в парки, ні до річки, ні до моря, ні в ліс.

Перший день війни ми перебували вдома, збиралися після хвороби коронавірусу йти на роботу та школу. Зранку прокинулися від вибухів аеропорту Чернобаївка, який був за 3-5 км від нас. Я сказала доньці, що почалась війна. Дитина була в шоці, налякана. Коли прилітали снаряди поруч, вибило вікна в кухні та господарських пристройках. Уже не раз обстрілювали сусідні будинки.

Це спричинило сильні стреси та панічні атаки. Коли йде обстріл, намагаємося дихати за методиками, але не завжди виходить – поруч прилітає, і важко бути спокійними.

Під час окупації було важко з продуктами та медикаментами, доводилося стояти по пів дня в чергах, і не завжди вистачало товарів.

У мене є жовто-блакитна стрічка, яку підписав воїн ЗСУ після деокупації Херсона.