Людмила добре пам’ятає перші вибухи - її дім поруч із аеропортом «Бориспіль», який атакували одним із перших. Щоб врятувати молодших дітей, вона вивезла їх у Німеччину, але серце залишилося тут, поруч із чоловіком і старшим сином. Тому повернулася - навіть попри постійні атаки дронів, один з яких упав просто за її будинком. Бо тут її дім, її родина і найголовніші сенси. Людмила вірить, що все має початок і кінець, і сподівається, що кінець війни буде на нашу користь.