Ольга Василівна згадує про мирне життя. Вона гуляла з маленькою дитиною містом і не могла повірити, що починається війна. Коли стало все зрозуміло про те, що відбувається, їй з малюком довелося покинути рідне місто. Через рік, сподіваючись на перемир'я, вони повернулися додому. Жінка мріє повернути життя, яке було до війни, та мандрувати.