Людмила добре пам’ятає перші обстріли в Донецьку, але й гадки не мала, що знову доведеться ховатися у ванній. Вона залишила рідне місто, тікаючи від війни та напівголодного життя, і тільки-но почала будувати нове в Києві, як війна наздогнала її знову. У ніч на 31 липня 2025 року ракета зруйнувала сусідній будинок, забравши життя людей. Людмила каже, що їй пощастило: у її квартирі майже нічого не постраждало, навіть вікна вціліли завдяки тому, що були відчинені. Переживши цю страшну ніч, вона не втрачає оптимізму і вірить: Бог любить Україну, а значить все буде добре.