Соколовський Денис, 8 клас, Мирнопільська гімназія Саратської селищної ради

Вчитель, що надихнув на написання — Панов Ігор Анатолійович

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Від початку цієї кровожерливої війни минає вже майже 1000 днів. Кожен день війни тісно пов’язаний з моїм життям та життям моєї сім’ї. З перших днів війни ми не були осторонь подій, які відбуваються, а навпаки, намагаємося усіма силами допомагати сусідам, нашим воїнам.

Пам’ятаю перші дні війни. Перші сирени, плач матері, ми в поспіхах, не знаємо що робити, куди йти. Але більш за все мені запам’ятався саме той день, коли батько отримав повістку. Він сказав: «Треба йти захищати Батьківщину». Зібрав свій рюкзак, мовчки готуючись до відправлення. В його очах я бачив рішучість і відповідальність. Це стало шоком для нашої родини, але ми всі розуміли, що потрібно підтримати його. І ми підтримуємо: я та брат належним навчанням, мати своєю кропіткою щоденною працею.

З перших днів війни батько у лавах збройних сил України, і завжди воює на передовій. 

Він служить у прикордонних військах. Його військова частина завжди знаходиться там, як він говорить: «На передку». За час його відсутності, змінилося все: наші плани, емоції, і навіть наше уявлення про життя, про майбутнє. Коли батько пішов на фронт, я вперше по-справжньому усвідомив, шо війна це не лише новини по телевізору, це історія реальних людей, кожного з нас.

Перші місяці війни без батька були найскладнішими, адже для нас всіх його відсутність стала серйозним випробуванням. Кожен дзвінок приносив нам полегшення, бо ми знали що він живий і здоровий. Але війна це не просто відстань, це постійна тривога і очікування.

Я почав більше розуміти цінність життя та важливість підтримки. Разом з тривогами з’явилася гордість за свого батька. Я пишаюся його мужністю та стійкістю. Кожен раз, коли він повертається додому, у відпустку, для моєї сім’ї це велике свято, мабуть найвеличніше із усього, що є на землі. Але, на жаль ці відпустки дуже короткі, ми не встигаємо наговоритись з батьком, набачитись його, бо треба йому знову їхати, щоб гнати цього проклятого ворога з нашої землі.

Війна навчила мене цінувати прості моменти, проведені з родиною. Моя мама та старший брат стали для мене опорою, ми разом підтримуємо один одного, чекаючи на повернення батька.

Я вважаю що за пройдений період я став сильнішим, стійкішим. Я став цінувати такі речі як сміх друзів, тепло родини, мирне небо, я зрозумів, що життя це безцінний дар, який треба берегти.

Особливо, нелегка доля склалася для моєї мами. Їй необхідно одночасно бути і матір’ю і батьком. Усе господарство та ми з братом тримається на її плечах. Крім того, їй необхідно ще ходити на роботу. Але я знаю, що вона мужня, витримає усе.

Я думаю, що завдяки нашим воїнам, таким як мій тато, війна скоро закінчиться, ми зберемось родиною разом і будемо довго святкувати Перемогу. Я вдячний нашим воїнам за те, що вони не дають цим клятим ворогам пройти далі на наші землі.

Мій шлях — це шлях надії, сили і любові до своєї країни.

Слава нашим воїнам!

Слава Україні!

Смерть ворогам!