Щербак Максим, 9 клас, Комунальний заклад "Харківський ліцей № 104 Харківської міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Котлобулатова Інна Ріфатівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року – дата, яка назавжди змінила моє життя. Це був день, коли почалася повномасштабна війна, яка примусила мільйони українців шукати безпеку й надію там, де здавалося, її більше немає. Моя родина та я також опинилися перед викликами, які важко було уявити.

Перші дні війни ми провели в Харкові, під землею, в холодних стінах метро. Це стало нашим притулком на шість днів.

Ми спали на підлозі, прикрившись ковдрами, і дослухалися до вибухів на поверхні. У той час, коли навколо була паніка й невизначеність, найбільше мене вразила сміливість мого батька. Він ризикував своїм життям, кожного дня вибігаючи на поверхню, щоб дістатися до найближчого магазину й знайти їжу для нас.

Ми всі розуміли, наскільки це небезпечно, але без цього ми не змогли б вижити.

Через тиждень, коли стало вже зовсім нестерпно, ми вирішили переїхати до бабусі в село на Дніпропетровщині. Там, у бабусі, все було інакше — тихіше, хоча сирени і чулися здалеку. Ми залишилися там на рік. У селі, незважаючи на війну, життя тривало — треба було допомагати бабусі по господарству: поратися на городі, доглядати за тваринами. Це була важка праця, але вона допомагала мені відволіктися від думок про війну. Ми всі намагалися триматися разом і підтримувати одне одного. Окрім роботи на господарстві, я продовжував навчатися онлайн.

Це було складно – нестабільний інтернет, відсутність звичних умов навчання. Але я розумів, що освіта – це той шлях, який допоможе побудувати майбутнє!

Через рік життя в селі, коли ситуація трохи стабілізувалася, ми повернулися додому, в Харків. З того часу я живу тут, серед знайомих вулиць і будинків, які несуть на собі сліди війни. Харків змінився. Він став містом, яке встояло, незважаючи на важкі удари, містом сильних людей, які не здаються!

Ця війна навчила мене цінувати кожен день, кожну мить спокою. 1000 днів – це не просто відлік часу, це історії мільйонів людей, які борються за своє життя, за свою землю, за майбутнє.

І я вірю, що разом ми зможемо подолати будь-які труднощі, бо сила нашого народу – у єдності та непохитності! Коли я згадую ці 1000 днів, я бачу не тільки біль і втрати, а й силу, що допомогла нам вистояти. І хай би що не трапилося далі, ми вже довели собі й світові, що Україна – це країна вільних, сильних і незламних людей!