У перший день війни я виходила із сараю, набирала дрова. Коли вийшла у двір, побачила літак. Він летів так близько, що я бачила обличчя пілота. Мені стало так страшно. Росіяни дуже швидко зайшли у місто. За річкою розташувались два їхніх табори. Перші авіабомби на місто були скинуті чотирнадцятого березня. Це був жах. Знесло цілу вулицю.
Через паніку у Снігурівці люди почали масово скупали ліки та продукти. Я також витратила багато грошей на медикаменти, бо у мене та чоловіка – проблеми зі здоров’ям.
Коли ми виїжджали, ризикували життям, бо дорогою було багато російських блокпостів. Після визволення міста ми з чоловіком повернулись додому.
Зараз я не можу радіти, бо живу на лінії фронту. Ситуація дуже складна. Досі чую потужні вибухи щодня.
