З початку повномасштабного вторгнення ми перебували з донькою в Києві, а чоловік – в Одесі (звідки родом). Була повна невідомість, але моє критичне мислення допомогло швидко реагувати. Вдома була домовленість — не показувати паніки та істерик. Тому я спокійно повідомила дитині про початок війни і сказала зібрати речі найцінніші для неї. 

Я вступила до лав до добровольчого легіону ТРО. А чоловік призвався з Одеси. Мав багато нагород, волонтерив з 2014 року, був в спілці афганців.

27 січня 2023 року чоловік загинув при виконанні бойового завдання. Це був найстрашніший день за час війни.

В мене на нозі був ланцюжок з бісеру (голубого кольору) я його зробила сама. І от за пару днів до загибелі — він розірвався.

Я не звикла відкладати проблеми і вирішила одразу звернутися до психолога для дитини, щоб бути впевненою в тому, що ми справляємось. Перших 5 місяців я не могла їсти взагалі. Що стосується дитини — ми мали запаси.