У мене сім’ї немає, я один. Виїхав з Оріхова, бо в нас там війна. У перші дні ще більш-менш було, а потім стало гірше. Жив там, поки не трапилася в нас біда, а тоді прийшлося виїхати до Запоріжжя. Виїхав після того, як у нас упала бомба на вулиці. Вікна вибило, стало там зовсім нестерпно. Люди почали виїжджати, і я з усіма поїхав. Це давно було, ще у квітні.

Дорога пройшла нормально, тільки документи перевірили – і все. А як сюди дісталися, то мене поселили, люди мене пустили жити як переселенця.

Спасибі, хоч гуманітарну допомогу нам давали. І переселенцям - обіди безкоштовні. 

Довго не виплачують гроші нам, от це – біда. Потроху живемо, тривоги щодня. Хочемо повернутися назад, але поки що не можна, бо там стріляють.

Переживаю, щоб не розбили дім, бо ніде буде жити. Мені вікна вибило. У нас там немає роботи, все закрилося. Поки війни не було, я працював у готелі адміністратором. 

Нас усіх вивезли в Запоріжжя, і я тут вирішив залишитися. На мою думку, оскільки зараз звільняють багато територій, може, до кінця цього року щось вирішиться.