Мені 48 років. До війни мешкала в місті Балаклія Харківської області. Маю трьох дітей. Старшому сину 21 рік, меншим – по дванадцять.
Уранці 24 лютого пролунав сильний вибух. Ми зайшли в інтернет і дізналися, що почалася війна. Відразу переїхали до батьків у село, що за кілька кілометрів від Балаклії. А коли там почалися сильні обстріли, виїхали з волонтерами спочатку в Луцьк, а через деякий час – до Полтави.
Один раз навідувалися додому. У нашому будинку побиті під’їзди, вікон немає. Повернутися поки що не можемо.
Важко морально й матеріально. Роботи немає. Живемо на соціальні виплати. Діти бояться всього.
Сім’я, у якої ми мешкали в Луцьку, зрозуміла наше горе й дуже добре поставилася до нас. Ми часто телефонуємо один одному.
Війна закінчиться тільки перемогою України. Наша держава розквітне. Ми віримо в ЗСУ. Слава українським героям!
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.