Альона з сумом згадує довоєнні часи, коли вона мала змогу жити в рідному селищі, працювати, а її дитина – спокійно ходити до школи.
До війни у мене була робота, я працювала, дитина вчилася і нічого не боялася.
Коли почалася війна, ми були вдома, спали. Злякалися першого прильоту, коли бігти було нікуди.
Переїзд до міста Херсон був страшним. Зараз більш-менш адаптувалися. Гуманітарну допомогу ми не отримували.