Сім'ї Надії Щеголюватої довелося побути переселенцями два роки, щоб уберегти дітей. Вижили багато в чому завдяки гуманітарній допомозі. Їхній будинок пошкоджено, з їхнього постраждалого села зараз важко кудись дістатися. Але все ж таки вони тут вдома.

У 2014 році я працювала у Донецьку.

Ще у травні якось вранці їдемо на роботу, на в'їзді написано «Донецьк» і прапор український намальовано. А наступного дня їдемо, а там уже не наш прапор.

Так ми й зрозуміли, що нічого доброго не буде.

Від обстрілів по будинку тріщини пішли. Сиплеться, і фундамент сів. У нас у селі всі будинки постраждали.

Тут недалеко, біля нашого села, військова частина була, то її взагалі знищили. Там жах був просто.

Спочатку ми ховалися в підвалі. Куди ж іще? У серпні під обстрілами виїздили з села. Я тоді була вагітна другою дитиною, і перед пологами ми цілий тиждень жили в наметах, у лісопосадці біля Волноваської лікарні. Добре, що літо було. Ми взагалі не знали, що відбувається. А до пологового будинку заздалегідь не поїдеш. Загалом, надивилися там.

Волновасі дуже багато було з Донецька та вагітних, і вже з переймами жінок привозили.

У пологовому будинку вікна пластикові тремтіли 30 серпня, коли біля нашого села намагалися прорватися та йшли найжорстокіші бої. Хоча ми були далеко, у Волновасі, але все це чули і дуже переживали.

Якийсь час ми прожили у Волновасі, поки у нас сильні бої йшли. Нам розповідали, що у лютому 2015 року особливо було страшно. А 2016 року ми повернулися додому.

У нас багатодітна родина. У важкі часи нам дуже допомагав Рінат Ахметов. Це дуже велику роль відігравало, бо не треба було шукати, де та за що купити.

Особливо продуктові набори, вермішель, крупа. Це просто як дар у потрібну хвилину, у потрібний час.

Вже восьмий рік ми не почуваємося у безпеці. У нас у селі зараз дуже велика проблема з пересуванням. Раніше електрички ходили, автобуси, маршрутки, можна було поїхати на Волноваху та Донецьк, а зараз дуже рідко один автобус буває.

Мрію я про одне — щоб мої діти спали спокійно.