Історії, які ви нам довірили
«Тато зателефонував і сказав, що додому ми не зможемо повернутися»
У 2014 році я була на морі. Раптом нам несподівано зателефонував тато. Він сказав, що найближчим часом ми не зможемо повернутися додому. Я була дуже засмучена, що не скоро зможу бачити тата. Я плакала цілий день.
Коли минуло три тижні, ми поїхали в село до бабусі, бо ми не могли повернутися в Авдіївку через війну.
Ми жили в Орлівці один рік. Мені було шість років. Але раптом вночі почали сильно стріляти. Моя бабуся хворіла й не могла спуститися в підвал, тому ми пішли вниз, а вона залишилася вдома.
Минуло два тижні, було тихо, я спала. У цей час у нас у будинку сталася трагедія. Моя бабуся померла. Не через те, що прилетів снаряд, а через рак. Я плакала. Нас із сестрою мама повела до сусіда. Ми були там три дні. Минуло два тижні, і ми поїхали до Костянтинівки.
Ми жили там 2015 і 2016 роки.
Я навчалась у школі. Ходила на танці, малювання, співи, карате, на англійську.
У 2017 році ми поїхали до Авдіївки. Я повернулася до школи, знайшла багато друзів. І я досі ходжу на танці, малювання, співи й англійську.
12 лютого до нас у будинок прилетів снаряд. Але ми про це вже забули. Зараз я живу добре. У мене є сестра, мама, тато, бабуся й собака.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
