Дем'яненко Дар'я, 11-а клас, Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат "Орієнтир"

Вчитель, що надихнув на написання — Скворцова Юлія Петрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Лист до підлітків майбутнього «1000 днів війни. Мій шлях».

Мої вітання, молоде майбутнього! Ви тримаєте лист з далекого минулого. Цікаво, чи захоплює це вас? Чи маєте прагнення дізнатись про те, що було до вас?... Гадаю, що так. Адже не даремно кажуть: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього».

Отже, на календарі 19 листопада 2024 року – 1000-й день війни. Мені було чотирнадцять, коли доля дала найголовніший урок: ніщо в житті не вічне, ані мир, ані спокій. На той момент я була занадто заклопотана, щоб думати про це. З неохотою прокидалася щодня до школи, опісля бігла додому, бо мала вільні дві години для виконання домашнього завдання, а потім тренування з танців чи курси з англійської. Мама казала: «Насувається щось погане», - я в це не вірила, не було часу на тривожні думки.

Пізнього вечора, 23 лютого 2022 року, я дописувала практичну роботу з історії, бо була впевнена, що завтра піду до школи. Сподіваюся, ви знаєте, що сталося потім. Зранку до мене в кімнату зайшов батько і просто сказав: «Почалась війна!». Ці слова породили в мені страх. Ми з сім’єю ввімкнули телевізор, де Президент України повідомив про введення воєнного стану. Зібрали тривожну валізу, аптечку, необхідні речі, дізнались про найближчі укриття. І ось ввечері пролунала перша тривога. Гучний моторошний звук сирени лякав нас більше, ніж сама небезпека. Всі швидко сіли в коридорі на підлозі й стали чекати. Можливо, це дивно, але з собою ми взяли дві речі – подушки та ікону. Тоді я подумала, що це все: зараз почнуться обстріли, вибухи – і наше життя назавжди огорне темрява. Згодом дали відбій, не хотілось спати тієї ночі, боялась проґавити тривогу, але втома взяла верх – і я знесилена заснула. Перші дні були важкими для всіх, мене весь час турбувало питання: 

«Якщо війни тривають чотири, шість, десять років, то як люди не божеволіють, перебуваючи в такому стресі постійно?»

І найстрашніше – усвідомила, що вони пристосувалися, так само, як і ми.

Мені прийшли на думку слова австрійського психотерапевта Віктора Франкла, який вижив у нацистському таборі: 

«Першими зламались ті, хто вірив, що скоро все закінчиться. Потім ті, хто не вірив, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто сфокусувався на своїх справах, без очікування того, що це може статися».

Увесь народ вірив, що потрібно жити заради Перемоги. Я була до сліз вражена згуртованістю та героїзмом українців, які йшли на фронт, здавали кров, віддавали свої речі, волонтерили та донатили. Через місяць почались онлайн-уроки, школа стала відволікати від тривожних думок, я змогла закінчити курси. За цей період навчилась в’язати, вишивати, почала активно читати книжки, відкрила для себе французьку мову. У жовтні 2022 року Запоріжжя обстрілювали з С-300, а того ж місяця 2024 року атакували КАБами. Жахливий звук «прильоту», що пронизував твоє нутро до п’ят – це те, що ми ніколи не забудемо!

Саме тоді й з’явилось небайдуже: «Ти як?».

Колись мені наснився сон, що начебто летить ракета, я побігла в коридор, побачила там маму, схопила її за руки, впала на підлогу та почала кричати. Я так злякалась, що єдина думка, яка промайнула в голові була: «Зараз моє життя обірветься». Жахи війни відтворились у підсвідомості.

Можна пригадати ще безліч страшних моментів, які трапились на моєму шляху. Але на противагу їм завжди знайдуться маленькі промінчики щастя, котрі освітлюватимуть життя.

Мої нащадки, хочу, щоб ви знали, якою ціною дістається Перемога, і вкотре нагадати: українці ніколи не здаються! Цінуйте можливість жити під мирним небом, бачити своїх рідних і близьких, будувати плани на майбутнє і просто мріяти… Чи подобається вам ходити до школи, бачитись з друзями, чути наживо пояснення вчителів? Зверніть на це увагу, адже моєму поколінню цього не вистачало!

Пам’ятайте про тих, хто віддав своє життя за нашу незалежність і волю! Адже завдяки їм ви зараз можете прочитати цей лист.

Незламна Дем’яненко Дар’я