Мешканці Оріхова з початку війни чекали припинення обстрілів, але вони тільки підсилювались. На щастя, Володимир з дружиною встигли евакуюватись до того, як їх дім зруйнували

До війни ми жили в Оріхові: я з дружиною, син – окремо зі своєю сім’єю. Коли почалися обстріли, то вони разом із двома дітьми в підвалах ховалися. Потім, коли почалося прилітати конкретно, то переїхали до Запоріжжя. Донька зараз у Дніпрі працює.

Спочатку в нас води не стало. потім світла не було. Обстріли були страшні, особливо ночами. Сестра двоюрідна живе за два кілометри від нас, в сторону околиці. Ми ходили ночувати до неї, бо у нас неможливо було, а потім і туди почало прилітати. Там неподалік попали в дитсадок, і калібр снарядів збільшувався, що почало дуже відчуватися: нас практично підкидало з ліжка. 

Бігали вдень додому - там поралися, підтримували господарство, і город посадили під обстрілами.

Продукти харчування в нас були - в центрі міста риночок постійно був. Ми скуплялись, і нам вистачало на тиждень: наберемо харчів і дома сидимо. А коли почали видавати «гуманітарку», ми получали допомогу. 

Ми спочатку терпіли, поки були вибухи найближче за 500 метрів від дому і калібр був малуватий. А потім почалися такі прильоти, що хата трусилася, і все ближче й ближче. Я служив в радянських танкових військах, тому знаю, що це таке. То сказав, що треба тікати, і ми поїхали. Діти нам знайшли квартиру у Запоріжжі. 

З Оріхова сусіди подзвонили нам 1 травня і сказали, що у нас вже побило дім, дах, вікна. А через декілька днів сказали, що на вулиці побило дроти, всю електрику, стовп з дротами під ворота кинуло. Дім побитий, в гаражі стінка впала. 

Ми не їздили туди більше, бо наша вулиця біля залізниці, і туди почало частіше прилітати все ближче і ближче. 

Якраз в тому кварталі, де наш дім, практично 70% домів побиті. Обстріл продовжується там навіть по сьогоднішній день. 

Нервова система настільки була розхитана, що перед тим, як поїхати в Запоріжжя, доби три-чотири ми не спали зовсім. Коли приїхали до Запоріжжя і виспалися першу ніч, це було диво: ми спали, як діти.

Мені здається, що вона буде ще довгенько. У наших можливості обмежені, бо ми не готувалися до такої війни, як росіяни. А у них багато боєприпасів, ракет. Я думаю, це буде ще  до нового року - не менше.  

Тільки про мир сьогодні я думаю. Всі мрії, плани, які були,  пов’язані з мирним часом. Хочу повернутися додому і відновлювати те, що там залишилося.