Я виїхала з села наступного дня після початку війни. Зі мною були онуки, бо донька працювала за кордоном. Ми виїжджали з Маріуполя. Тоді ще від’їжджали з вокзалу потяги. Останнім поїздом ми встигли врятуватись. Через нас літали «Гради». Ми ледь встигли врятувати наші життя. На вокзалі у Львові я побачила страшну картину: люди скрізь сиділи та лежали, всі були стомлені. Мені дуже шкода було всіх. 

У Польщі нас зустріла донька. Довго жити там ми не змогли. Я хотіла повернутись на рідну землю. Зараз живу в Запоріжжі.