Грамоти та медалі на стіні – нагадування про наших дітей. Про їхні спортивні досягнення в боксі, кікбоксингу, легкій атлетиці. Це спогади про довоєннє щасливе життя. Ось уже три роки мене зі старшими дітьми розділяє війна.
У мене десять дітей і четверо онуків. Двоє синів ще в мирний час оселилися в Донецьку, дочка – в Ясинуватій. Ми розділені, не можемо бачитися, коли хочемо.
Я їх не бачила півтора року. Єдиний зв'язок з ними – телефоном. Але на душі від цього не стає спокійніше. Часто чую погані новини, наприклад, син їхав з роботи й у районі Путилівського автовокзалу потрапив під обстріл. Був поранений у трахею, ключицю.
Я з молодшими дітьми живу під Торецьком. У нашому селищі велика частина населення залишилася без роботи. У нас дуже багато залізничників, і в один момент все це втратили, опинилися на межі голоду.
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.