З 23.06.2014 по 22.04.2022 року наша родина разом із трьома дітьми проживала у місті Бахмут. Проте вранці 24.02.2022 року, о 6:30, мене розбудив дзвінок від моєї керівниці, яка в той час перебувала у Харкові. Її дзвінок приніс жахливу новину – росія напала на нас. Її розповідь про те, що сталося, викликала у мене жах, оскільки люди спокійно лягали спати, а потім відкривали очі від вибухів ракет.

Основними труднощами для кожного члена нашої сім'ї стали психологічні проблеми. Це було наше друге переселення, і знову ми все втратили. Діти вдруге втратили свій дім, друзів, а наші плани та мрії розпалися. За допомогою досвідчених психологів діти знову намагаються знайти нормальне життя.

Щодо подій, які мене шокували, це 8 квітня 2022 і 26 травня 2023. 8 квітня 2022 року касетними ракетами був обстріляний залізничний вокзал у місті Краматорськ, що спричинило евакуацію мирного населення. Цей обстріл призвів до загибелі більше 57 осіб. Серед загиблих був і наш друг сім'ї. 26 травня 2023 року в місті Бахмут був важко поранений мій 19-річний син, який служив прикордонником. Це була його друга ротація на Бахмуті. У свій 19-й день народження він святкував разом із товаришами в окопі під обстрілами мінометів та ракет. Ми молилися, щоб не сталося нічого поганого, і наш син щасливо повернувся додому, несучи осколок ракети вагою 600 грам, який влучив у його окоп буквально в 40 см від його грудей.

Перший місяць в новому місці життя був важкий, але не настільки, щоб втратити надію. Перед війною я працював із дружиною та заощаджували гроші на навчання дітей у вищих навчальних закладах. Ці гроші тепер стали нашою фінансовою підтримкою в цей важкий час. Наразі ми живемо разом із батьками в місті Хмельницький. Побачивши трагічні долі інших сімей, ми почали більше цінувати кожну хвилину, яку проводимо разом із батьками та дітьми. Ми намагаємося глибше розуміти їхні почуття, їхню тривогу та переживання та відповідати на їхні потреби.

Найзворушливіший момент був, коли ми виїжджали з Бахмута, ми не знали, де точно ми повинні їхати. Нам допомогли побратими нашого сина, прикордонники, які були місцевими і знали регіон. Вони запитали у своїх знайомих і запропонували нам приїхати в Хмельницький та жити на їхній дачі, сплачуючи лише за світло і газ. Ми дуже вдячні цим людям.

В Бахмуті я був директором ресторану, а зараз працюю офіціантом.

Все, що нам нагадує про війну це: фотографії у дитячих телефонах наших дітей та дизайн дитячої кімнати, який ми створили з урахуванням їхніх побажань, знятий 3 січня 2022 року. Це їхні іграшки. Деякі з них з нами, але не всі, і діти сумують за втраченими іграшками. Важливим для нас є малий осколок ракети, який привіз наш син з Бахмуту. Цей осколок приземлився поруч з ним в його день народження.