Війна. Що для вас значить це слово? Що ви відчуваєте, коли чуєте його в новинах або розмові знайомих? Чи вам були відомі такі неприємні відчуття, як жах, біль, тривога? Чи бачили ви колись, як жорстока війна забирає сотні, а то й тисячі невинних життів звичайних громадян? Як проливається кров лише через якісь землі та владу? Як люди жорстоко знищують самі себе, борючись за славу і силу своєї країни? Ви це бачили? Бачили увесь цей жах?

Добре, якщо ні. Вам пощастило, що ця неприємна частка з найжахливіших дій людства не торкнулася вашого життя. Це дуже добре.

А тепер уявіть, хтось бачив цей жах на власні очі, він відчував весь той страх, який приносить війна.

Повернемося на початок нашої теми. Що таке війна? Впевнена, що у кожного дане слово асоціюється з неприємними емоціями і думками. Це дійсно так. Війна – це жахливо. Мені здається, що це найгірше, що тільки є в усьому світі. Війна знищує все те, чим ми дорожимо: батьківщину, сім’ю, силу волі і навіть життя.

Вона забирає все це, не залишаючи нічого, крім знищеної рідної землі, на яку пролили кров відважних солдатів; землі, в яку намагаються втоптати нашу свободу та незалежність.

Коли почалась війна в нашій країні, мені було всього лише десять років. Я була мала і зовсім не розуміла, що коїлось в нашій країні. Я просто жила спокійним життям, як усі інші діти.

У мене були сім’я, друзі і гарне дитинство. Я жила у достатку і гармонії, не знаючи жаху у своєму житті. Рік за роком я робила нові відкриття, насолоджувалася життям. Я вчилась, гралась на вулиці з іншими дітьми, святкувала усілякі свята, проводячи час зі своєю родиною. Я навіть не уявляла, що у когось може не бути всього того, що є в мене.

Я тоді знала про війну від своїх родичів, але не усвідомлювала, що це таке, погано це чи добре. Якщо чесно, мені тоді було все одно. Головне, що в мене в житті все добре, і більше мене нічого не хвилювало. Але роки минають, я подорослішала, як і моя свідомість та розуміння того, що коїться в моїй країні.

Та все ж таки, в моєму житті відбувся переломний момент, коли я зрозуміла: ось вона, жахлива та страшна війна.

Точно не пам’ятаю рік, коли це відбувалося. Можливо, на той час мені вже було років тринадцять-чотирнадцять. Я була у бабусі і займалася хатніми справами. А ж раптом мене покликала бабуся до себе. По її зажуреному обличчю я зрозуміла, що щось сталося. Коли вона розповіла мені неприємну новину, моє серце наче стиснулося від жаху, а повітря перестало йти до легень.

Мені сказали, що одна з бомб ворога прилетіла до Краматорська, в селище Городещина. Саме туди, де проживає моя мама.

Бомба впала прямо на міст. Від цього мені стало дійсно страшно, адже через зіткнення снаряду з землею стався поштовх, через який один із будинків розвалився. Це дуже страшно, повірте мені. Особливо неприємно усвідомлювати, що якби вибухонебезпечна зброя впала трішки в іншу сторону, трохи ближче, зруйнувало би будинок моєї матері, який знаходиться поруч з тим будинком, що, на жаль, постраждав.

Навіть не уявляю, що було. Якби результат цього випадку був неприємним, я б дуже сподівалася, що в той день моя мама була на роботі. Але яке щастя, що доля вирішила обійтися в цій ситуації без жертв.

Після того, що сталося, я однозначно можу сказати, що війна є дуже поганою.

Я зрозуміла, що це таке і які за цим йдуть наслідки. Тому я дуже сильно сподіваюсь, що в подальшому житті цей жах закінчиться і ніколи не повториться. Я не хочу, щоб це побачило наше майбутнє покоління. Нікому не бажаю пережити подібне. Тільки побажаю, щоб в нашій країні та й в усьому світі панувала гармонія, щасливе та спокійне життя.