Ми були в окупації дев'ять місяців. Не було у нас води, світла, їсти не було що. Дев'ять місяців ми страждали, поки не почали нам привозити гуманітарну допомогу. Виживали хто як міг. Багато хат розбили. Дякую, що дають нам допомогу. Я нікуди не виїжджала - не було куди.

А тепер почали нас знову обстрілювати. Вчора теж було гучно. Загинули двоє дітей. Школу розбомбили, клуб повалили. Живемо під бомбами.

Дуже запам'ятали перший день війни. Орки лізли, як справжні комахи. Ми жили під ними, що вони казали, те ми й робили. А що нам залишалося, як у них були автомати!?

Під час окупації ми дуже важко виживали. Особливо з хлібом було дуже тяжко. Зараз нам допомагають волонтери і приїжджає медична допомога. І банк відкрився. Тепер потроху життя налагоджується.

У нас одне бажання – щоб закінчилася війна і наші діти жили під мирним небом. У нас залишалися 180 людей, тепер – більше 400. Після звільнення села більшість повернулася, а дехто напевно вже й не повернеться. Тим більше, що почали знову стріляти.

Наші діти повиїжджали. А я залишилась разом із сусідами. Ми одне одному допомагали. Так і вижили. За рік я брата рідного поховала. Всяке було.

Війна дуже вплинула на здоров'я.

Дуже хочемо, щоб війна швидше скінчилася. Віримо, що настане день нашої перемоги.