У мене є чоловік, донька, зять, внуки, мама. Ми жили в місті Оріхів Запорізької області. Я працювала у дитячому садку. 24 лютого прийшла на роботу. Серед співробітників була паніка. Дехто взагалі не з’явився. Зрештою, нас розпустили по домівках. Я досі не працюю.  

Ми дуже вдячні міській раді за те, що організували підвіз хліба. Його роздавали безкоштовно. Також ми отримували гуманітарну допомогу.

Наш будинок вцілів, а мамин пошкоджений. Снаряд влучив у хату її сусідів – вона згоріла вщент, а уламки прилетіли на обійстя мами й пошкодили дах будинку та вікна.

Мама знаходилася у підвалі, тому не постраждала. Я забрала її. Разом ми виїхали на евакуаційному автобусі в Запоріжжя. Діти поїхали до родичів на захід України.

Мене шокує те, що трапилося з Оріховом. Ми їздили додому й не могли впізнати рідне місто. Багато будинків зруйновано. На дорогах валяються проводи і шматки шиферу. Подвір’я покинутих будинків поросли бур’яном.

У Запоріжжя також прилітають снаряди. Цієї ночі був обстріл – ми спускалися у підвал. Хочеться, щоб скоріше завершилася війна. Мрію повернутися додому й до колишнього життя, і щоб в онуків було мирне дитинство.