У мене є донька й дворічний онук. Ми жили в Харкові. Сьомого березня виїхали в Полтаву, бо через обстріли неможливо було залишатися. Онука лякали літаки й вибухи – він не міг спати. 

Я працювала вчителькою. 23 лютого сходила на роботу. Наступного ранку прокинулася від вибухів, залишилася вдома. 

Перший тиждень росіяни дуже обстрілювали Харків. Розбомбили багато шкіл. Першого березня окупанти вдарили по адміністрації – вибух було чутно по всьому місту. 

Ми виїхали в тому, в чому були. Забрали з собою лише кішку. Винаймаємо квартиру. Донька в декреті. Онук хворіє. Живемо на мою пенсію і матеріальну допомогу від держави. Отримуємо гуманітарку від Фонду Ріната Ахметова та інших організацій, за що дуже вдячні. 

Хочемо повернутися додому, але в Харкові ще небезпечно. Можливо, доведеться далі їхати. Донька хоче в Італію, а мене тягне додому. 

Прогулянки з онуком і спілкування з рідними допомагають долати психологічні труднощі і стрес. 

Хочеться мирного неба. Сподіваюся, що війна скінчиться до кінця цього року.