Молода розумна жінка була затребуваним спеціалістом і мала всі шанси зробити стрімку кар’єру. Брудні рашистські загарбники відібрали у неї все – її минуле і майбутнє, поглумились та вбили рідних і друзів.
До війни я була заміжня, бакалавр з двома дипломами, відмінниця по життю і працювала в трьох ведучих компаніях. Тепер у мене немає роботи.
Найважчий момент для мене – коли мене шляхом гіпнозу намагались ґвалтувати і супроводжували це улюлюканням. Шокувала мене смерть дітей.
Наше життя в окупації - це смерть під пильним наглядом руських. Вони вирізали моє селище, де я жила маленькою, вбили багатьох друзів, а потім намагалися це приховати. З родиною зараз не живу, бо жінкам мого віку краще не знаходитись там, звідки я.
Кожна людина, дитина нагадує мені зарізаних друзів. Кожна розповідь, одяг, їжа - все нагадує мені про страшні події. Є одна річ, яку я завжди ношу з собою - іконка святої Анни. Мені привезли її на згадку про вбитих родичів. Коли росіяни допитували і ґвалтували мою троюрідну сестру і її матір, вони дізналися про місце поховання моїх прадідусів й прабабусь.
Сторож вночі бачив, як і їх туди привезли і закопали. Встиг розповісти, потім його згодували собакам.
Похрестили іконку і передали мені, щоб не знайшли. Таки знайшли. Але я втекла. Тепер ношу іконку з собою.