Росіяни у Тамарино грабували людей, чинили акти вандалізму у школі, ходили по селу в неадекватному стані. Люди боялись за дітей, яких батьки не змогли вивезти з окупації

Ми з села Тамарино Миколаївської області.

Дуже страшно було, коли заїхали до нас орки: купа техніки, вони з автоматами по селу ходили. Окупанти були різні – і бородаті, і чорні, і вузькоокі буряти. Десь на третій день вони зайшли в школу, перетрощили всі меблі, комп’ютери, вогнегасниками запінили все, порвали плакати, на стінах писали різні дурниці. Потім розбили школу танками.

Росіяни поводилися непристойно, хати обкрадали. Виганяли з дому людей і брали все, що хотіли. І техніку витягували, і трактори, і машини забирали.

Дуже страшно було, що тут залишалося багато дітей. Основна колона (близько 50 машин) виїхала у квітні, але дуже багато сімей з дітьми залишилося. А росіяни ганяли «Градами» по селу, з автоматами ходили, щось собі там бурмотіли. Згодом літаки та вертольоти з’явилися.

Сусіднє село – воно наче продовження нашого – взагалі знищили авіабомбами. Там наші рідні й близькі жили, подруга моя. Усі мешканці постраждали, село відновити вже не вдасться.

Нас два місяці взагалі не випускали, а магазини не працювали. Потім у Херсон почали випускати, там ціни на харчі були космічні, але ми їздили. Чіпляли білі стрічечки, проїжджали 10 блокпостів, через силу посміхались окупантам. Нас перевіряли, хлопців роздягали, шукали наколки. Що в них у голові було, ми не знаємо. Їхали ми тільки по дорозі, полями не можна було, бо зразу розстрілювали.

Розстріляли родину з нашого села. Вони їхали польовими дорогами, бо так зручніше було, і натрапили на позиції росіян.

Води питної та світла не було. А генератор у нас зламався. В сусідніх селах люди за допомогою генераторів качали воду у свердловинах і привозили до нас, продавали.

Ми трималися гуртом. На нашій вулиці лишилося п’ять сімей. Ми надіялися на Бога, лягали та вставали з молитвами. Просили допомогти нам, нашим дітям і українським воїнам, які нас захищають. І нам Бог допомагав - серед нас ніхто не загинув. Ми ділилися  останнім шматочком хліба і водичкою. Дружні в нас люди, це й допомогло протриматися.

Ми довго терпіли, але коли росіяни поставили БТРи і «Гради» поряд з нашим будинком, ми поїхали. П’ять діб вибиралися з окупації, бо нас не пропускали. Обстріли були сильні, дуже важка дорога видалась.

Повернулися ми додому, щойно звільнили нас.

І досі незрозуміло, чим це все закінчиться. Сьогодні в Миколаїв прилетіло чотири ракети з моря, є постраждалі. А в нас там родичі, сестра моя. Дуже переживаємо за всіх.