Ольга Миколаївна з чоловіком втекли з окупації, залишивши там і дім, і землю, і сільгосптехніку. Бо можуть жити і працювати тільки у вільній Україні

Я проживала в Бердянському районі, в селі Зеленівка. До війни жили добре, а при окупації було дуже важко. У них свої правила, а поміж нами – колаборанти. Не можна було щось сказати - одразу здавали, по людей приїжджали фсбшники. 

Дуже було важко. У перший же день почали знімати прапори українські й почали вішати російські - навіть не хотілося виходити в село. 

Потім російські загарбники заходили в кожен дім з собаками, проводили обшуки - це було дуже важко морально. 

Оці нелюди привозили гуманітарку з росії, але ми не брали нічого. Звичайно, більше пенсіонери брали. Взагалі й у магазинах майже нічого не було, але щось було своє.

Шокувало це відношення окупантів: як тільки підеш до магазину, вони приходять, сумки відкривають, все перевіряють, ходять по вулицям з автоматами. Оце страшно, це дуже морально давило.

Мої родичі всі за Україну, всі також морально переживають. Там, в селі, залишилися рідні. Телефонують, кажуть що дуже тяжко, їм це все не подобається. 

Ми злякалися дуже і вирішили виїхати. Скоренько зібралися, залишили все там: і дім, і все. Чоловік займався землею - дома вся техніка залишилася, всі трактори. Це дуже тяжко, але в росії нам жити не хочеться, ми любимо Україну усім серцем і молимо Бога, щоб Україна перемогла.

В мене складно зі здоров’ям - я не працюю. Ми поки живемо в сина з невісткою.

Я думаю, що у майбутньому наша Україна розквітне і ми будемо дуже щасливі. Все закінчиться перемогою України, ми повернемося додому, будемо працювати на своїй землі. І все буде Україна. Ми віримо в наше краще майбутнє.