Я збиралася на роботу. Подзвонили люди, з якими я їжджу, сказали, що можна не збиратися - війна почалася. З Каховки вже було чути дуже добре.

Дуже сильно стріляли. Окупанти у нас по селу ходили. Людей лякали автоматами, усім. Дуже страшно було. З двору неможна було виходити. Вони ходили скрізь, п’яні завжди їздили. Дуже було страшно, ми навіть не виходили з домівок. Вони заходили, змушували чоловіка роздягатися, дивилися на нього.

На початку у нас і хліба не було де взяти. Трішки пекли, ми робили дітям, щоб хоч якийсь хліб був. Аптеки теж не працювали. Як хворіли, то нічого не було - одним оцтом мазала.

Нас звільнили 14-го числа, я це дуже-дуже добре пам’ятаю. Усі люди раділи. Рашисти тікали через наше село. 

Ця війна повинна закінчитись точно не мирними перемовинами. Росіяни не виведуть свої війська, а віддавати їм те, що нам по праву належить, це взагалі... Думаю, що виженуть їх наші хлопці. 

Хочу, щоб закінчилася війна, все відбудувати і жити далі спокійним життям.