Селище, в якому жив Віктор Володимирович, потрапило в окупацію в перший день війни. Російські військові не давали змоги евакуюватися. Вони розстрілювали тих, хто зважився виїхати 

Я з селища Якимівка Мелітопольського району Запорізької області. 

Вранці 24 лютого мені зателефонувала донька з Канади. Вона сказала, що з новин дізналася про напад росії на Україну. Якраз під час розмови з нею я почув вибухи і побачив у вікні заграву з боку Мелітопольського аеродрому. Так я зрозумів, що почалася війна. Вже ввечері наше селище окупували російські війська. 

Дуже швидко окупанти встановили блокпости, і в перші дні неможливо було виїхати. Вони розстрілювали навіть цивільні автомобілі.

Мій брат – інвалід війни, учасник АТО. До нього приїжджали представники російської служби безпеки, знущалися з нього. 

Треба було шукати можливість виїхати з окупації. Нам допомогла моя донька. Вона приїхала з Канади в Україну і знайшла нам квартиру в Запоріжжі. 

Наші батьки залишилися в окупації. Вони не захотіли залишати свій будинок. Після поразки під Херсоном у нашому селищі з’явилося ще більше росіян. Вони заселяються в пусті будинки, тому не знаємо, що залишиться від нашого житла. 

Хочеться, щоб війна закінчилася скоріше, але, на мою думку, швидкої перемоги не буде. Навіть якщо ми повернемо окуповані території, росіян може й надалі обстрілювати нас. Потрібно зробити все можливе, щоб росіяни більше не зазіхали на наші землі.